Сьогодні національна свідомість є всепроникаючою дійсністю, і важко уяви-
ти, що на початку XIX ст. у Східній Європі, як, власне, і в більшості країн світу,
вона була лише туманним поняттям, яке повільно набирало обрисів. Це не
значить, що раніше народи не знали про існування етнічних відмінностей. Люди
завжди відчували велику прив'язаність до своєї батьківщини, мови, звичаїв
і традицій. Але до недавнього часу етнічна належність не розглядалася як
основний критерій визначення групової тотожності. Правові та соціально-еко-
номічні відмінності, втілені в системі феодальних станів, тобто відмінності
в межах одного народу, вважалися важливішими, ніж відмінності між наро-
дами. Інакше кажучи, український, російський чи польський феодал відчу-
вав, що має більше спільного з феодалами інших країн, ніж із селянами чи мі-
щанами власної країни. Й лише у XIX ст. починає формуватися нове по-

няття спільності, яке спирається на спільність мови та культури. На Україні,
як і в інших країнах, виникнення й поступове поширення ідеї національної
свідомості, що базується на етнічній тотожності, стане однією з головних
тем нової та новітньої історії.

Французька революція, що ознаменувала розпад феодального суспільства
й народження нової, опертої на маси, політичної та соціально-економічної
системи, сприяла поширенню цієї ідеї. Дедалі більше європейців сприймали
ідею про права особи й про те, що носієм суверенітету є народ, а не його прави-
телі. Простий люд став займати належне йому місце в житті суспільства, водно-
час завойовували визнання народна мова, звичаї, традиції. З цього починається
процес творення національної свідомості.

Найпереконливіший доказ значення національних мов і фольклору висунув
німецький філософ Йоган Гердер. На противагу «мертвотності», знеособлено-
сті імперських систем та штучності чужих мов і звичаїв, що панували при ко-
ролівських дворах та у дворянських салонах, Гердер зосередив увагу на етніч-
ній культурі селянства. Відомий історик Ганс Кон писав: «Гердер першим
наголосив на тому, що людська цивілізація існує не в загальних та універсаль-
них, а в конкретних національних проявах; кожен культурний прояв має бути
неповторним, але ця неповторність полягає у своєрідності національної спіль-
ності й національної мови. За своєю сутністю та історією люди — це насам-
перед члени певної національної спільності й лише як такі можуть бути
по-справжньому корисними». Думки Гердера знайшли схвальний відгук особ-
ливо серед інтелігенції країн Східної Європи, в яких неподільно панували мо-
нолітні імперії; і не хто інший, як представники інтелігенції, першими розвива-
тимуть і поширюватимуть серед східних європейців це новітнє вчення.

Хоч в еволюції національної свідомості кожного суспільства спостеріга-
лися значні розбіжності, сучасні вчені вирізняють у розвитку національних
рухів Східної Європи три головних етапи, між якими є ряд спільних рис. На по-
чатковому етапі, позначеному дещо ностальгічними настроями, невелика група
вчених-інтелектуалів збирала історичні документи, фольклор, предмети старо-
вини, вважаючи, що незабаром самобутність їхнього народу зникне під нава-
лою імперської культури. Другий, або культурницький, етап, як правило, ста-
вав періодом несподіваного «відродження» місцевих мов, їх дедалі ширшого ви-
користання в літературі та освіті. І на третьому, або політичному, етапі відбу-
валося зростання національних організацій і висунення національне орієнтова-
них вимог, за якими у більшій чи меншій мірі крилося прагнення до само-
врядування. Як ми пересвідчимося, в цю загальну модель добре вписується ево-
люція української національної свідомості.