Вступ 3 
1. Становище України на початку 20-х років 5 
2. Запровадження НЕПу 7 
3. Реалізація НЕПу та його наслідки 10 
4. Згортання НЕПу 14 
Висновки 18 
Література 19 
 

Вступ 

Період НЕПу – навряд чи не самий складний із усіх періодів радянської історії. У той же час саме він найбільш значимий для нас сьогодні. Який його загальний соціально-історичний зміст і значення? Існує три основних відповіді на це питання. 
Відповідно до першого, що безроздільно господарювали в радянській історичній літературі, НЕП становив собою один з етапів будівництва соціалізму в СРСР. Змушений особливими обставинами, що склалися по закінченні громадянської війни, і який відрізнявся значною своєрідністю, він при усіх обставинах, з ним пов'язаних, зіграв у цілому корисну роль, давши країні можливість залікувати рани, нанесені війною, і підготуватися до нового, вирішального етапу соціалістичного будівництва. До кінця 20-х років значення НЕПу виявилося вичерпаним, унаслідок чого він і зійшов зі сцени, уступивши місце періоду індустріалізації і колективізації. 
Другу відповідь можна визначити як "зміновіхівський": НЕП — свого роду епоха Реставрації; наткнувшись на нездоланні перешкоди, більшовицька революція покотилася назад. Правда, не докотилася: історично позитивний процес повернення був обірваний Сталіним. 
Третя відповідь, що пропонувалася рядом західних дослідників, зводилася до того, що НЕП треба розглядати як особливу, ринкову модель соціалізму, що володіла рядом достоїнств, але не зуміла справитися з властивими їй протиріччями, чому їй і довелося поступитися місцем державному соціалізму сталінського зразка. 
У кожній з цих відповідей є, мені здається, своя доля істини, але, на жаль, не більш ніж доля. Перша відповідь негарна уже тим, що загладжує і випрямляє хід історичного процесу, применшує корінну протилежність сталінської і непівської економіки, ігнорує "вибуховий" характер, як народження НЕПу, так і його припинення. Друга відповідь мала право на існування лише в пору "відступу", тобто при переході від "воєнного комунізму" до НЕПу; протягом наступної, більшої частини періоду про нього вже можна було не згадувати. Нарешті, третя відповідь, найбільш переконлива, має той корінний недолік, що залишає нез'ясованим, модель якого соціалізму в цьому випадку мається на увазі. 


1. Становище України на початку 20-х років 

Започаткована в роки війни політика «воєнного кому¬нізму» з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблюва¬ла прірву, що розділяла владу й основну масу населення — селянство. Незважаючи на це, слушні пропозиції Ю. Ларіна, Л. Троцького про необхідність заміни продрозкладки продподатком, які вносилися ще з січня 1920 р., неоднора¬зово відхилялися прибічниками воєнно-комуністичних методів управління. 
Наприкінці 1920 — на початку 1921 pp. стало зрозумілим, що утопічні ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської революції в реальному житті зазна¬ли повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з повністю зруйнованими першою світовою і громадянсь¬кою війнами промисловістю та сільським господарством. Вихід з цього становища більшовики тепер шукали у встановленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямку мали місце. Так, 7 грудня 1921 p. було підписано угоду між РСФРР і УСРР, з одного боку, та Австрією — з другого, про встановлення економічних та торговельних відносин, а 21 січня 1922 p. укладено договір про дружбу між УСРР і Туреччиною. На початку 1922 p. було оголошено про ухвалене в Канах рішення Верховної ради Антанти скликати в Генуї конференцію з участю радянської Росії та Німеччини для врегулювання економічних і фінансових проблем. Оскільки інші радянські республіки на кон¬ференцію не запрошувалися, вони доручили делегації РСФРР від їхнього імені укладати й підписувати міжнародні договори та угоди. 
Зрозуміло, що ці та інші зовні¬шньополітичні акції не могли скільки-небудь глибоко змінити внутрішнє становище в Україні. На початку 20-х років воно було дуже складним. Загальні збитки за воєнні роки склали 10 млрд. золотих карбованців. Найбільших руйнувань зазнала важка промисловість. В Донбасі у 1920 p. понад 600 шахт було затоплено. Занепав залізничний, річковий, морський транспорт. Значних руйнувань зазнали легка та харчова промисловість. 
У скрутному становищі перебувало сільське господарство рес¬публіки. Його стан ускладнювався продовольчою розверсткою і забороною торгівлі селян. У 1921 р. в республіці було вироблено лише 45 млн. центнерів зерна, що становило 25% довоєнного збору. Розруха в сільському господарстві призвела до величезного лиха — голоду'. 
Незважаючи на кризовий стан у сільському господарстві, по¬вну незацікавленість хліборобів у розширенні виробництва, більшо¬вицьке керівництво не відмовлялося в кінці 1920 p. від воєнно-ко¬муністичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робітничих і червоноармійських загонів. У відповідь на ці акції властей селяни почали чинити збройний опір. По всій Україні поширювався, селянський рух, який офіційна пропаганда оголошувала "політичним бандитизмом". 
Відомий більшовик-прагматик Л. Красін на одному з пленумів ЦК напередодні X з'їзду РКП(б) звертався до присутніх: «Джерелом усіх бід і неприємностей, які ми пе¬реживаємо в даний час, є те, що комуністична партія на 10 відсотків складається з переконаних ідеалістів, готових вмерти за ідею, але не здатних жити за нею, і на 90 відсот¬ків із безсоромних пристосуванців, що вступили в неї, щоб отримати посаду. Марно і безнадійно намагатися переко¬нати 10 відсотків фанатиків у необхідності цієї нової економічної політики, тому я звертаюсь до останніх 90 відсот¬ків і чесно попереджаю: якщо ви не хочете, щоб маси... вчинили з вами таке ж, як з царською челяддю, відкиньте необґрунтовані мріяння і поверніться обличчям до еконо¬мічних законів». 
Залпи повсталого Кронштадту, що були відлунням антоновщини, махновщини, широкого селянського руху, свідчили навесні 1921 р. про суспільно-політичну кризу. Лише реальна загроза втрати влади змусила більшовицьке керівництво усвідомити необхідність повороту в політиці. 


2. Запровадження НЕПу 

У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про за¬міну продрозкладки продподатком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми і розмір податку — загальна сума податку становила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пу¬дів згідно з продрозкладкою), що поклало початок переходу до нової економічної політики (непу). 
28 травня 1921 p. Раднарком УСРР прийняв постанову "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння". Відповідно до цієї постанови розмір податку визначався для кожного господарства окремо і обчислювався залежно від вро¬жаю в певній місцевості та від кількості ріллі і числа їдців у господарстві. 
З метою зацікавлення селян у швидкому виконанні зобов'язань перед державою та розгортання товарообміну Раднарком УСРР 19 квітня 1924 p. видав постанову про вільний обмін, купівлю та продаж сільськогосподарських продуктів, що залишали¬ся у селян після виконання податку, а також фабрично-заводських і кустарних виробів. 
Рішення про скасування продрозверстки і запровадження натурального податку стимулювало розвиток сільсь¬кого господарства. Селянин знав заздалегідь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а існуватиме певний податок; лишками він зможе розпоряджатися на свій розсуд, зокрема обмінювати їх на необхідні для дальшого піднесення його господарства промислові товари. Згодом уряд прийняв ще ряд законодавчих актів, котрі стимулювали відбудову сільського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК від 19 квітня 1922 р. "Про відбу¬дову та зміцнення сільського господарства України". У ній накрес¬лювалася програма деякої допомоги селянам. 
Провідне місце серед правових актів у галузі сільського господарства посідав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопаді 1922 p. Відбудові сільського господарства сприяли заходи, передбачені декретом ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. про запроваджен¬ня єдиного сільськогосподарського податку. Одночасно здійснюва¬вся перехід від натурального податку до грошового. Радянський уряд неухильно проводив у законодавстві тверду класову політику, підтримуючи бідноту. Так, захищаючи бідні верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 p. прийняв постанову "Про визнання недій¬сними кабальних угод на хліб", 1 листопада 1922 p. постанову "Про продовження строку для закріплення майна, відібраного комнеза¬мами". Схвалюючи податкове законодавство, уряд основний тягар податків перекладав на заможні верстви сільського населення. 
Поява непу як нової моделі господарювання була зу¬мовлена об'єктивними причинами: 
1) закінчення бойових дій, перехід до мирного будів¬ництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці; 
2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до поси¬лення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-ко¬муністичної доктрини; 
3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періо¬дично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у сус¬пільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села. Зауважимо, що питання продрозкладки — це не тільки соціально-економічна проблема, а й проблема військова, адже 77% особового складу Червоної армії цьо¬го періоду становили селяни; 
4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-тех¬нічну допомогу західного пролетаріату, що змусило біль¬шовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії в став¬ленні до селянства. 
Суть непу вбачалась у зміцненні союзу робітників і се¬лян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було розв'язати проблеми економічної відсталості країни. Спо¬чатку неп розглядався більшовицькими теоретиками як тактичний хід, тимчасовий відступ, і лише згодом — як один із можливих шляхів до соціалізму. Неп — це ком¬плекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудя¬щих; запровадження госпрозрахунку, посилення особис¬тої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку. 
Протягом 1921—1922 рр. формується непівська мо¬дель організації суспільства, яка фактично реалізовувала¬ся на практиці. Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм, її складовими були в політико-ідеологічній сфері — жорсткий однопар¬тійний режим; в економіці — адміністративно-ринкова система господарювання. Принциповими чинниками еко¬номічного розвитку країни ставали: державна монополія (мінімальний зв'язок із світовою економікою) у зовнішній торгівлі; державна власність на крупну та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозра¬хунок у промисловості, діючий в обмеженому вигляді ли¬ше на рівні трестів (об'єднань підприємств), що перебува¬ли у власності держави; нееквівалентний обмін з селом на основі продподатку; гальмування розвитку великого інди¬відуального господарства на селі. 



3. Реалізація НЕПу та його наслідки 

Реалізація непу в Україні відбувалася надзвичайно суперечливо. Реальні наслідки заміни продрозкладки продподатком стали відчутними згодом, оскільки продподаток мав стягуватися з урожаю 1921 р., до того ж на практиці цей процес здійснювався методами продроз¬кладки. Проте відмова влади від практики реквізицій під час хлібозаготівель і свобода торгівлі пробуджували заці¬кавленість селянина в ефективнішому веденні власного господарства. 
З переходом до непу почала відроджуватися коопера¬ція, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залу¬чення селянства до соціалістичного будівництва, важли¬вий елемент змички міста й села. Протягом короткого часу сільськогосподарська кооперація республіки зосере¬дила у своїх руках значну частину товарної продукції: до 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур. До кінця відбудовчого періоду в Україні усіма видами кооперації було охоплено більшу частину сіль¬ського населення республіки. 
Під час впровадження непу поруч з розгортанням ринкових відносин відбувався процес організації планового господарства, формувалася система планових органів. 28 вересня 1921 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР створили Українську економічну раду. У Поло¬женні про цей орган вказувалося, що він створювався при Раднаркомі УСРР для, об'єднання, систематичного узгодження, планового керівництва, регулювання і контролю роботи економічних нарко¬матів УСРР, уповноважених наркоматів РСФРР. УЕР була найви¬щим господарським органом на території України. Почали ство¬рюватися губернські економічні ради, а 28 вересня 1921 p. було прийняте положення про ці ради. Одним з найголовніших завдань економічної ради було створення єдиного господарського плану. Для реалізації цього завдання при економічній раді у вересні 1921 p. була заснована Українська державна загальнопланова комі¬сія (Укрдержплан). 10 квітня 1925 p. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комісію УСРР. На відміну від попереднього положення, згідно з яким Держплан УСРР підлягав економічній раді, за новим Положенням Держплан УСРР перехо¬див до відання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, підвищувало роль і значення Держплану республіки в системі державних органів, підсилювало планові засади у керівництві народним господарством. Слід зазначити, що уряд лишав за собою контроль не тільки за важкою промисловістю, а й за такими "командними висотами" в економіці, як банки, транспорт, зовнішня торгівля. 
Неп зумовив суттєві зміни і в промисловості. Контро¬люючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям (кооперативам, артілям та ін.), а також при¬ватним особам малі підприємства. В Україні 1921 р. в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Розпочатий процес роздержав¬лення та запровадження госпрозрахунку вимагав гнучкі¬шої форми управління. Тому замість надцентралізованих бюрократичних управлінь (главків), що гальмували неп, було запроваджено трести, які й стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україні було організовано восени 1921 р. Невдовзі один за одним виникають «Тютюнтрест», «Маслотрест», «Цукротрест», «Південьсталь». Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернські трести, які мали ши¬року господарську самостійність. Поставлена в умови непу, державна промисловість активно переходила на рин¬кові відносини. Проте цей різкий поворот так і лишився незавершеним: госпрозрахунок фактично не поширювався на підприємства, що входили до складу трестів. Тому ні промислові підприємства, ні їх трудові колективи не одер¬жали господарської самостійності. 
Неоднозначні, суперечливі процеси були характерні для тогочасної торгівлі, де приватний капітал у перші роки непу контролював 75% роздрібного товарообігу республіки, її пожвавлення, що, безумовно, стимулювало розвиток еконо¬міки, водночас зумовлювало і посилення негативних чинни¬ків — спекуляції, контрабанди, шахрайства та ін. Період непу не відзначався гармонійним розвитком. Навпаки — дестабілізуючі процеси розхитували економіку майже що¬року: фінансова криза 1922 р., криза збуту 1923 р., товар¬ний голод 1924 р., зростання інфляції 1925 р. 
Дискримінаційні заходи держави стосовно приватної торгівлі негативно впливали на її стан. Так, вже у 1925/26 pp. частка приватного капіталу в оптовому товарообігу України знизилася до 5,8%. Але в роздрібній торгівлі в перші роки непу приватний капітал займав сильні позиції. Так, за 1922/23 операційний рік 96,3% роздрібної торгівлі перебувало в руках приватного капіталу. 
Перехід до нової економічної політики супроводжувався зміц¬ненням таких галузей державного господарства, як фінанси і кре¬дит. Нормалізації економічного становища значною мірою сприяла грошова реформа. У жовтні 1922 р. уряд увів банківські білети (червінці), що забезпечувалися золотом, валютою, ходовими това¬рами. Але сталий червінець спочатку обслуговував тільки потреби оптової торгівлі і розрахунки між державними установами та підп¬риємствами. У роздрібній торгівлі і сільському господарстві продовжував функціонувати несталий радзнак, що за відсутністю інших ресурсів використовувався державою для покриття бюджетного де¬фіциту. Із зміцненням змички між промисловістю і сільським гос¬подарством, з поліпшенням фінансового становища держави з'яви¬лася можливість завершити реформу. У лютому 1924 p. згідно з декретом ЦВК і Раднаркому СРСР в обіг надійшли державні казна¬чейські білети вартістю 1, 3, 5 крб. золотом. Радзнак було вилучено повністю. 
Запровадження непу мало помітні економічні наслід¬ки. Тільки у 1928—1929 рр. в Україні вироблено елек¬троенергії на 138% більше, ніж у 1913 р., кам'яного вугілля — на 119,3%, сталі — на 117%. Поступово виходило з кризи і сільське господарство республіки, яке за обсягом валової продукції вже 1927—1928 рр. дещо пере¬вищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від промисловості. Як¬що 1927—1928 рр. порівняно з попереднім роком обсяг промислової продукції зріс на 19,5%, то сільськогоспо¬дарської — лише на 6%. 

Позитивні підсумки Непу: 
1. Удалося відновити народне господарство і навіть перевершити довоєнний рівень за рахунок внутрішніх резервів. 
2. Відродити сільське господарство, що дозволило нагодувати населення країни. 
3. Національний доход збільшився на 18% у рік і до 1928р. – на 10% у перерахуванні на душу населення, що перевищило рівень 1913р. 
4. Ріст промислової продукції становив 30% щорічно, що свідчило про швидкий ріст продуктивності праці. 
5. Національна валюта країни стала міцною і стабільною. 
6. Швидко ріс матеріальний добробут населення. 

Негативні підсумки Непу: 
1. Мало місце непропорційний розвиток основних галузей народного господарства. 
2. Відставання темпів відродження промисловості від сільськогосподарського виробництва вело неп через смугу економічних криз. 
3. У селі йшла соціальна і майнова диференціація селянства, що призвело до росту напруженості між різними полюсами. 
4. У місті протягом усіх 20-х років збільшувалася чисельність безробітних, котра до кінця непу склала більш 2 млн. чоловік. 
Фінансова система зміцніла лише на якийсь час. В другій половині 20-х років у зв'язку з активним фінансуванням важкої індустрії була порушена ринкова рівновага, почалася інфляція, що підірвало фінансово-кредитну систему. 


4. Згортання НЕПу 

Незважаючи на цілком реальні позитивні зру¬шення, неп наприкінці 20-х років було згорнуто. 
Як і кожна перехідна модель, неп не міг остаточно ста¬білізувати економічний розвиток. До того ж реформаційні пошуки призводили й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Та все ж завдяки «відбудовчому ефекту» (завантажувалося наявне облад¬нання, використовувалися староорні землі та ін.), відбува¬лося зростання економічних показників. Коли наприкінці 20-х років ці резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіта¬лів для реконструкції промисловості. Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарс¬тва на базі непу і прогресуюче відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернен¬ня до адміністративних методів, концентрація наявних ре¬сурсів і форсований ривок головної ланки господарства — важкої індустрії. 
Крім економічних протиріч, поглиблення непу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріч¬чя. Зокрема, економічний плюралізм, що набирав сили, диктував необхідність появи плюралізму політичного, ад¬же приватний сектор прагнув мати допуск до політичних та юридичних важелів, щоб надійно гарантувати захист власних економічних інтересів. Проте більшовицька пар¬тія ділитися владою не збиралася. Тому розвиток ринко¬вих відносин, який сприяв відбудові економіки, суттєво дестабілізував ситуацію політичну. Серйозні протиріччя в період непу виникли в соціальній сфері. Прогресуюче роз¬шарування суспільства, поява безробіття, безпритульності спричинили зростання соціального напруження. Почали лунати голоси про «ганебний відступ» перед капіталізмом, «здачу позицій соціалізму», «капітуляцію перед буржуазі¬єю». Це були погляди значної частини суспільства, яка в роки громадянської війни проливала кров за радянську владу, а в результаті непівської диференціації спускалась на соціальне дно. Логічне питання «За що боролись?» по¬чинає в середині 20-х років звучати все гостріше... 
На рубежі 1925—1926 pp. закінчувався так званий "відбудов¬ний період", коли в економіці на засадах непу в республіці, як і в цілому в СРСР, були здобуті певні успіхи. Це пов'язувалося з рішеннями XIV з'їзду ВКП(б) (грудень 1925 p.). Реалізація накрес¬лених більшовицькими з'їздами програм призвела до згортання непу. 
XV з'їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. У травні 1929 p. проект першо¬го п'ятирічного плану затвердив V Всесоюзний з'їзд Рад. В УСРР перший п'ятирічний план розвитку народного господарства Украї¬ни затвердив XI Всеукраїнський з'їзд Рад (7—15 травня 1929 p.). Восени 1929 р. за ініціативою Сталіна було взято курс на "великий перелом", тобто невпинне підвищення показників першого п'яти¬річного плану в галузі індустріалізації і колективізації сільського господарства. 
Корективи до прийнятого V Всесоюзним з'їздом Рад першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства країни внесла верхівка ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним без погодження з верхов¬ним органом влади — з'їздом Рад СРСР. Наслідки здійсненого наприкінці 1929 p. під тиском Сталіна і його найближчого оточення повороту для народного господарства і долі мільйонів громадян виявилися надто тяжкими. Таке "підхльостування" індустріалізації обернулося невиконанням основних завдань п'ятирічки. На почат¬ку 30-х років було повністю покінчено з приватним капіталом в економіці країни. Процес витіснення непманів найбільш активно відбувався протягом 1928—1929 pp. Одним із основних засобів тиску на приватний капітал в народному господарстві України була жорстка податкова політика радянської влади. Але використовува¬лись і запозичені від епохи "воєнного комунізму" примусові заходи, наприклад, під час хлібозаготівельної кампанії 1928 р. До селян — власників хліба, які ухилялися від здачі хлібних лишків за держав¬ними цінами, органи влади застосовували надзвичайні заходи, зок¬рема притягували до кримінальної відповідальності. Згортання непу негативно позначалося на найважливішій системі економічних від¬носин — відносинах між містом і селом. 
Повною відмовою від засад непу в сільському господарстві було проведення суцільної колективізації, яка розпочалася напри¬кінці 1929 p., що фактично означало початок реставрації воєнно-комуністичної політики. З метою забезпечення успіху цієї небувалої в історії людства акції партійно-державна верхівка на чолі зі Сталі¬ним протиставила найбідніші верстви села найзаможнішим та екс¬пропріювала останніх під гаслом "ліквідації куркульства як класу" й "загострення класової боротьби". Наслідки сталінської колекти¬візації були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмірна продрозверстка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села й нарешті до голодомору початку 30-х років. Організований ВКП(б) голодомор в Україні знищив мільйони людей. 
Зі згортанням непу створювалася суворо централізована кома¬ндно-адміністративна система керівництва народним господарст¬вом України. Новий господарський механізм грунтувався на дире¬ктивному плануванні, а не на економічних засадах. 
Усі ці факти наводять на думку, що все-таки НЕП був саме змушеною мірою, до якої більшовиків змусили удатися надзвичайні обставини. Розвал економіки вимагав вирішень, однак терор не міг вирішити проблеми, що стоять перед радянською країною. Піти на повне зняття всіх обмежень на шляху вільної ринкової економки більшовики не могли - це означало б занадто вже явне відмовлення від власних позицій, а, у кінцевому рахунку - втрата влади. Вільна ринкова економіка має на увазі і вільне суспільство - і тоді кінець владі більшовиків. Однак і нічого не робити теж неможливо - країна знаходилася на грані голодної смерті. Збереження влади - ось ціль, що змусила Леніна переглянути свої підходи до побудови нового суспільства. Так Ленін це і не ховав: "Ми ще повернемося до терору", - говорив він. Наступні події переконують у правильності такого підходу. До терору дійсно повернулися, і повернулися надовго і всерйоз. Адже наприкінці 1929 р. Сталін оголосив про кінець Непу і перехід до політики “ліквідації куркульства як класу”. Так, що може бути дійсно роки Непу були кращими роками епохи правління більшовиків. 




Висновки 

Отже, нова економічна політика була реакцією на об'єк¬тивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху то¬що. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішні¬ми економічними протиріччями цієї політики та супереч¬ливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зни¬женням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажан¬ням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціального на¬пруження, а значить, і створенням соціальної бази для рі¬шучої відмови від ринкових відносин. 


Література 

1. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. – К.: Академвидав, 2005. – 688 с. (Альма-матер) 
2. Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – 520 с. 
3. Кучерук О.С. Оповідання з історії України / За ред. д-ра іст. наук, проф. С. В. Кульчицького. – К.: Освіта, 1992. – 416 с. 
4. Лановик Б.Д. Матисякевич З.М. Матейко Р.М. Економічна історія України і світу: Підручник/За ред. Б.Д. Лановика. – К.: Вікар, 1999. – 737 с. – (Вища освіта XXI століття). 
5.. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1993. – 720 с.: іл.