|
Смерть князя Ігоря
порушила ту структуру володарювання в руській землі, що трималася попереднє
півстоліття на договорі й балансі між Києвом і племінними сюзеренами. Відомий
вчений у галузі дослідження давньоруської державності Л. Черепній вважав, що
Русь X ст. предстає як
політична асоціація ряду «світлих і великих князів» і «великих бояр», що
перебувають «під рукою великого князя руського». Проте, у літописах
помітна відчутна різниця між державою князів Олега та Ігоря, з однієї сторони,
і державою княгині Ольги (945 - 969 рр.) та князя Святослава (962 - 972 рр.), з
іншої. За правління княгині Ольги країна
стає більш консолідованою. Жорстко покаравши древлян, Ольга здійснила
низку кроків, які ввійшли в літературу як «реформи княгині Ольги». Так
літописець сповіщає, що Ольга встановила на древлянській землі оброки і уроки, становища та ловища. Під
наступним 947 р. пішла княгиня до Новгорода, утверджуючи погости, оброки,
знамення, перевесища. У ціх двох сюжетах
літопису, де буквально звалено докупи різні назви, насамперед доцільно бачити
економічні інтереси та зацікавленість княгині. У науковій літературі (працях М.
Котляра, П. Толочка, О. Толочка, Торського) панує думка:
• Ольга влаштувала опорні пункти
князівської влади на Древлянській і городській землях
(погости та становища);
• регламентувала
збирання данини у всі сезони року (уроки, оброки, перевесища);
• ліквідувала
племенні княжіння древлян і словен, а саму їхню територію приєднала безпосередньо до державної території
Русі.
Отже, «реформи» княгині Ольги сприяли формуванню
адміністратив-системи та чіткішої територіальної конфігурації Русі. Хоча
суспільно-політична сутність держави як «воєнно-торговельної корпорації»
залишалася незмінною.
Князювання сина Ольги - Святослава Ігоревича (962/964 - 972
рр.) не вело зміцнення державної структури Русі. Лише під 970 р., поховавши Ольгу,
Святослав розсадив трьох синів на князівських столах- Ярополка у Києві, Олега у
Вручії, Володимира у Новгороді. Посадження синів на даних столах аж ніяк не
передбачало реформи керування державою. Порядок «родового володіння» не виробив
жодних точних правил спілкування між князями, а верховенство київського князя
ґрунтувалося не на традиції його родинного становища. Реальним доказом тому
стала династійна криза 975- 980 рр., братовбивча усобиця Святославичів і
утвердження на київському столі у 980 (978) р. князя Володимира.
Надалі охарактеризуємо державотворчі процеси у часи
Володимира (978/980 - 1015 рр). У перші роки його правління Русь залишилася ще
досить аморфною державою. Тому завдання зміцнити внутрішні зв'язки в країні
належало до першочергових. По-перше, князь «мужів добрих і осмислених» посадив
у міста, а надалі провів адміністративно-територіальну реформу. їх основна
мета, зламати владу місцевих князів; остаточно закріпити землі племінних
князівств у складі держави, реорганізувавши їх у волості на чолі з
Володимировими синами (літописне повідомлення під 988 р., що у князя було 12
синів, доволі умовне). З цієї пори «світлі й великі князі» угоди з Візантією
були замінені синами - посадниками великого київського князя. У цьому полягав
головний сенс адміністративної реформи. По-друге. саме у часи Володимира
формується «Руська земля» у вузькому розумінні, як територіальне ядро Київської
держави, згруповане навколо трьох міських центрів - Києва, Чернігова та
Переяслава. По-третє. Володимир здійснив судову реформу, що регулювала
суспільно-правові відносини в державі, було розмежовано церковне і княже
судочинство. У ПВЛ під 996 р. розпові-дається про «Устав земленой (земной)»
Володимира. Для боротьби з роз¬боями було запроваджено смертну кару, яку через кілька
років сам же Во¬лодимир і скасував. По-четверте, великий князь провів воєнну
реформу, котра удосконалила внутрішню структуру дружини, підвищила її
боєздат¬ність, а також послабила роль варязьких найманців у верхівці військової
знаті. По-п'яте, знаковим заходом Володимира слід відзначити початок
кар¬бування власної золотої і срібної монети - «знаметих «златників» і
«срібля-ників». На деяких монетах - вперше, як герб князя, було викарбувано
Тризуб. В цілому карбування монети належало до неодмінних атрибутів
суве¬ренного володаря. Нарешті, по-шосте, доба Володимира була часом
фео¬далізації суспільства на Русі, що виявилося у поглибленні соціального
роз¬шарування, а головне у рішучих змінах на ниві землеволодіння та
землеко¬ристування (виникає особиста князівська земельна власність).
Таким чином, процес еволюції давньоруської державності у юнці
X - на поч. XI ст. дозволяє охарактеризувати її як ранню монархію. Щодо
визначен¬ня давньоруських владних структур, то вчені пропонують доволі
строкатий понятійний перелік: «колективний сюзеренітет» (В. Пашуто), «родовий
сюзе¬ренітет» (О. Назаренко, О. Толочко), «надплеменна ранньофеодальна
дер¬жава» (М. Котряр), «дружинно-феодальна Русь», де держава є «сукупним
феодалом», представленим князями та дружинною знаттю (А. Горський).
| 
