Хрещення Русі

Запровадження християнства — це епохальний пово­рот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттє­во вплинув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної мо­делі історичного розвитку.

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модерні­зації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога — громовержця Перуна. Ієрархія новоствореного пан­теону відповідала розкладу політичних сил у країні, адже верховним божеством було визнано не полянського Даждь-бога, а новгородського Перуна. Очевидно, Володимир мав зважати як на новгородську еліту, завдяки грошам якої прийшов до влади, так і на норманських найманців, на ме­чі яких спирався (громовержець Одін — брат-близнюк ли­товсько-слов'янського Перуна — був покровителем скан­динавської дружини). Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала про­цес державотворення; не захищала багатств і привілеїв феодальної верхівки, що набирала сили; ускладнювала розвиток зв'язків з християнськими країнами. Тому за­провадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на христи­янстві візантійського зразка. І це зовсім не випадково. По-перше, ще за часів існування античних міст-держав для Подніпров'я визначився південний вектор цивілізаційної орієнтації, який значно посилився з появою торгового шляху «із варяг у греки». По-друге, у державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем. По-третє, відповідно до ві­зантійської моделі християнства світська влада домінува­ла над релігійною, що цілком влаштовувало великого кня­зя: ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам він отримував, а контроль над ним з боку церкви не вста­новлювався. По-четверте, візантійське православ'я знайо-

ІШЛО Русь з християнським віровченням рідною мовою, ЩО значно прискорювало і спрощувало процес поширення Ті утвердження нової релігії. Єдине, що тривожило Воло­димира, — це реальна загроза через прийняття християн-ОТВа потрапити в ідеологічну або ж навіть політичну за­лежність від Візантії.

Розв'язанню проблеми посприяв збіг обставин. У 986 р. Візантійський імператор Василь II, проти якого виступили •імельні магнати, попросив у Володимира військової допо-ІІОГИ для придушення заколотників. Київський князь по­годився, але висунув вимогу — одруження із сестрою імпе-фітора Анною. Це була надзвичайно висока ціна, адже від-ЙЬвідно до існуючих тоді канонів візантійські принцеси МОГЛИ виходити заміж лише за рівних собі або хоча б за Представників родини німецьких імператорів. Проте об­ставини були сильніші за традиції: реальна загроза Кон­стантинополю змусила Василя II піти на поступки, водно-ЧІС він сам висунув вимогу, щоб Володимир охрестився і •ІІіровадив християнство на Русі. Виконуючи умови русь-ЙЬ'ВІзантійської угоди, у Києві хрестився Володимир.

Шеститисячне руське військо допомогло візантійсько­му імператору розбити сили феодальної опозиції влітку Р№ р. У битві під Хрисополем. Проте, опанувавши ситуа-Ш10, Імператор зрікся своїх обіцянок і відмовив князю від­АТИ за нього сестру. Намагаючись досягти поставленої ме-№ Володимир здійснює блискавичний похід до Криму і ШШОШіює важливий пункт візантійського панування на Мрострові, головну житницю імперії — Херсонес (Кор-ШНЬ). Імператору нічого не залишилось, як виконати умо-м угоди. Саме в Корсуні восени 989 р. Володимир взяв ШЛЮб з Анною. Ця подія і стала точкою відліку процесу Висадження християнства на Русі. Драматичні події, Пов'язані із запровадженням нової релігії, що відбулися Протягом трьох років (988, 989, 990) літописцем спресова­ні В один — 988 р. Насправді християнізація Русі тривала Декілька століть.

<«4< Прийняття християнства значно вплинуло на подаль­ший розвиток Київської Русі:

*и І. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового , Лйду й формуванню та зміцненню нових феодальних від-НфСин у східних слов'ян. Християнство, сформоване як ре-ійгія класового суспільства, освячувало владу панівної елі-ВИ. соціальну диференціацію та всю феодальну систему. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед

Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеоло­гічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі ан­тифеодальних.

2.  Православ'я стало надійним ґрунтом для створен­ня могутньої, централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утверди­ли єдиновладдя київського князя як основу політичної мо­делі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особис­тої влади верховного правителя).

3.   Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та од­руження на сестрі візантійського імператора ввели Воло­димира у коло християнської сім'ї європейських правите­лів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її визнан­ня європейською християнською спільнотою. З того часу великий князь ставав повноцінним суб'єктом міжнародно­го права: кордони його держави вважалися недоторканни­ми (бодай номінально); на полі бою княжих воїнів брали в полон, а не в рабство, та ін. Запровадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, заснованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами. Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Після християнізації Русь була навіть тісніше пов'язана із Заходом, ніж з Візантією, про що свід­чать численні шлюбні угоди династії Рюриковичів. Зокре­ма, протягом X—XIII ст. вони уклали 83 шлюби з пред­ставниками західноєвропейських родин, а з членами ві­зантійських династій лише 12.

4.  Під впливом християнства поступово відбулася до-
корінна зміна світобачення та світосприйняття насе-
лення Давньоруської держави. Особливістю язичницького
світогляду було обожнення природи. Язичництво пригні-
чувало людську душу і виховувало страх перед природни-
ми силами. Оголошення християнством Бога надприрод-
ною силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію,
позбавивши людину цього страху. Поступово відбувається
зміщення акценту в релігійній вірі: він переноситься із

ВОВНІшнього на внутрішній світ людини, внаслідок чого лю­дина отримує свободу вибору поведінки. Справедлива роз­плата чекає в потойбічному світі. Такі якісні зміни помітно іплинули на звичаї та мораль ранньофеодального суспіль­ства: певною мірою пом'якшилися стосунки між людьми, було усунено полігамію, засуджено звичаї родової помсти, Поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.

б. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культур­ній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, ар­хітектури та мистецтва.

Водночас прийняття християнства візантійського зраз-Ка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій ТА процесів:

1.Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою Самодержавній владі. Це зумовлено насамперед візантій-оькою моделлю християнства. Саме вона дала змогу русь­ким самодержцям підім'яти під себе духовну владу. По-ПВрше, відповідно до візантійських канонів церква мала Підпорядковуватися світській владі, тоді як за католициз­му навпаки — світська влада підкорялася духовній. По-ДРУГЄ, відсутність целібату (обов'язкова безшлюбність у Католицького духовенства) не давала змоги духовенству Православному, переобтяженому сім'ями, законсервова­ному практикою передачі своєї професії в спадок, ні по-ВОВНЮвати свої кадри за рахунок здібних людей з низів, ні ОТати справжнім духовним опонентом світській владі. По-іратє, православна церква не одержувала такої могутньої Підтримки ззовні, яку мала завдяки діям Папи Римського Католицька церква, і тому православ'я не могло стати пе-рашкодою на шляху створення російськими правителями вНОТеми загального підкорення державі всіх сфер суспіль­ного життя.

2. Прилучення до багатств світової культури було об­межене. На противагу країнам Західної Європи, а також вЛОВ'янським державам Польщі та Чехії, де утвердився за-ХІДНИЙ католицький варіант християнства і мовою бого-ІЯужіння та церковної літератури була латина, на Русі Щарковна служба правилася слов'янською мовою. Без­умовно, це сприяло швидкому поширенню нової релігії се-1ІД населення, але водночас помітно звужувало русло Культурного потоку, адже прилучення до світової культу­рі відбувалося, головним чином, через слов'янську літера­туру з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що Перекладалися на Русі. Усунення на тривалий час з поля