В історії Київської держави можна виділити такі основні періоди:
- Перша половина IX - кінець Х ст. Виникнення і формування давньоруської держави. Значне розширення меж Русі. Розвиток феодальних виробничих відносин.
- Кінець Х - середина XI ст. Період розквіту Київської Русі. Зміцнення державного управління. Завершено об'єднання племен східних слов'ян навколо Києва.
- Друга половина XI-XIV ст. Період занепаду й феодальної роздробленості.
Українське населення займало більш як половину заселених просторів Київської держави, поруч з ними мешкали різні племена й народи: білоруси, великоруси, фіни, тюрки.
Хліборобство було провідною галуззю господарювання, але у степовій смузі значного поширення набуло скотарство. Крім того, в степу і в лісовій смузі як допоміжна галузь значну роль відігравало мисливство, що давало шкіри й хутра, якими успішно торгували.
У господарському житті Київської Русі велике значення мало високорозвинене ремесло.Найважливішою його галуззю була чорна металургія. Значного рівня сягнули також інші ремесла - ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво.
Неабияке місце займала торгівля. Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. З літописів відомо про три найважливіші торговельні шляхи: грецький, соляний і залізний, що сприяли розвиткові зовнішньої торгівлі.
У процесі формування феодальних відносин, внаслідок дальшого поділу праці виділилися окремі суспільні верстви. "Великий князь руський" вважався володарем усієї землі й держави. Залежні від нього "світлі князі" та бояри володіли князівствами і удільними вотчинами. Дрібніші феодали, які перебували у їхній залежності, були власниками менших міст чи окремих сіл.
Нижчий щабель цієї ієрархії займали виробники-селяни, об'єднані у сільські територіальні общини. Основною категорією населення були феодально залежні смерди. Вони вели власне господарство, і визначений час працювали у господарстві феодала із своїм знаряддям. Смерди, котрі сплачували данину, належали до общини, на яку поширювалася Влада феодала. Існували різні ступені залежності закупи - селяни, які потрапили у залежність через позику і ставали вільними, коли віддавали або відроблялй свої борги. Селяни, які укладали "ряд" договір і таким чаном потрапляли в залежність звалися рядовичами. Поряд з продуктовою даниною і відробітками залежне населення сплачувало грошову данину.
Крім залежних смердів була дворова челядь, яка працювала на феодала і мешкала в його дворі. До челяді належали раби або холопи.
Соціально-економічні відносини на Русі, регулювала "Руська правда" - перший збірник судових законів.
На чолі Русі стояв великий київський князь. Перед давньоруською державою, що об'єднала всі східнослов'янські землі, стояло важливе завдання політичного об'єднання земель. За часів Володимира воно практично було виконане.
Існувала й зовнішня загроза для кордонів Київської Русі. Передусім, це кочові племена, які, мешкали на півдні. Спершу хозари й печеніги, згодом половці були небезпечними ворогами Русі. Могутнім супротивником молодої держави була також Візантія. Вона пильно стежила за тим, щоб Русь не набувала значної сили. Постійна, збройна боротьба, вимагала чималих зусиль.
Згідно з нормами феодального права всі князі Київської Русі як нащадки великого київського князя мали рівні права на спадщину предка. Це відіграло велику роль в історії Київської Русі з одного боку, рівні права підтримували у князів ідею спільності й однакової відповідальності всіх за долю країни. З другого - призводило до міжусобної феодальної боротьби, оскільки кожний князь, вважають себе юридично рівним з іншими, намагався, і фактично зрівнятися з київським князем.
Поступово друга тенденція брала гору, тим паче, що князі опиралися на економічну могутність окремих районів, яка зросла із розвитком феодального виробництва.
З XII ст. почалася епоха феодальної роздробленості. Протягом цього періоду Русь продовжувала бурхливо розвиватися і за рівнем економіки й культури увійшла до числа найпередовіших країн Європи.
Еволюційний розвиток Київської Русі був насильно перерваний монголо-татарською навалою.
Література
- В. Ю. Крушинський, Ю. А. Левенець. Історія України. Події та факти. Київ – 1992.
- О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. І частина -1991.
- О. С. Кучерук. Матеріали до курсу історії України. ІІ частина -1991.
- І. Крип´якевич. Огляд історії України. Київ – 1995.
- В. Цвєтков. Мала історія України. Львів – 1994
| 
