Широковживаний термін «монголо-татарське нашес­тя» є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і не становили більшості у війську (їх налічувалося лише кіль­ка відсотків загальної чисельності), саме вони були його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей народ — лише одне з підкорених племен, представники якого обій­мали високі посади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монгольській державі не була домінуючою. Отже, грандіозну експансію східних народів у західному напрям­ку доцільніше називати монгольською, оскільки саме мон­голи були її організаторами і лідерами. Поява терміна «монголо-татари» зумовлена багатьма обставинами. Так, китайські хроністи, описуючи народи, що проживали на північ від Китаю, у Великому Степу, називали всі степові етнічні об'єднання одним іменем — «татари», так як ми називаємо «європейцями» французів, іспанців та ін. З ча­сом ця традиція укорінилася в європейській термінології XIII—XIV ст., у якій поняття «татари» вживалося для позначення монголів-завойовників. Тому в епоху серед­ньовіччя слова «монголи» і «татари» для хроністів та літо­писців стали майже синонімами. Можливо, що синтезний термін «монголо-татари» вживався для більш повної за­гальної характеристики ординців, адже він фіксував пев­ну єдність лідера (монголи) і маси (татари як збірна назва кочівників Великого Степу).

Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно складною бу­ла доля цієї людини. Він був онуком першого монгольсько­го хана Хабула. Після смерті батька Есугей-багатура 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та про­тистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрапляє в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону по­над двадцять років він веде жорстоку, безкомпромісну бо­ротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було проголошено вер­ховним правителем Монголії — Чингісханом. Країна пе­ретворилася на воєнний табір і розпочала активне завою­вання сусідніх територій та народів.

У 1223 р. на річці Калці відбулася перша битва монго-ло-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: заги­нуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньоруський би­линний епос саме з Калкою пов'язує загибель трьох русь­ких богатирів Іллі Муромця, Альоші Поповича та Добрині Нікітича. Нова хвиля монгольського нашестя розпочина­ється 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'яви­лося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожих на помахи татарської шаб­лі, завойовники перетворили на попелище Рязань, Воло­димир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші міста і підій­шли до Києва. Падіння 1240 р. центру Давньоруської дер­жави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в за­хідному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, заво­йовники засновують нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держа­ва перестає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

1.Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками ар­хеологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розко­пок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рів­ня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия.

2.Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втра­ти спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його га­лузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило зане­пад торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не було. Як зазначає М. Грушевський, лісо­вий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обста­вин знову починала колонізацію полишених земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. Заги­бель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних вої-нів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцевого насе­лення в початковий період встановлення іга, а й суттєво за­гальмувала і деформувала розвиток феодального землево­лодіння та всієї системи феодальних відносин.

Суть золотоординського іга як історичного явища по­лягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залеж­ності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управ­ління землями); військовій (обов'язок слов'янських кня­зівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збере­женням та зміцненням системи залежності покликані бу­ли ханські намісники в руських землях — баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протягом май­же всього періоду свого панування практикувала періо­дичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

1)  руські землі не увійшли безпосередньо до складу Зо­лотої Орди;

2)  на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3)  толерантне ставлення золотоординців до християн­ства та православного духовенства (відповідно до монголь­ських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити дер­жавотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність на­роду:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспіль­ного життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Киє­ва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських аемель, внаслідок чого виникли нові центри політичної Консолідації. Спочатку на заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими чинника­ми, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинське князів­ство (XIII — перша половина XV ст.), а незабаром на сході, остаточно оговтавшись від монгольських набігів, підніма­ється Московське князівство (середина XIV—XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочат­ку до Володимира, а потім до Москви.

2.  Консервація та поглиблення феодальної роздрібне­ності.

3.   Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запроваджен­ня системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї тен­денції були помітні на теренах Північно-Східної Русі, де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалітет — це середньовічна система особистої залежності одних фео­далів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйо­рів). Принцип васалітету допускав деякі права і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежува­ло свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин. З Приходом на Русь монголів принцип васалітету активно витісняється системою підданства. Цьому процесу сприя­ла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монголь­ською моделлю управління державою надовго закарбувало В їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покір­ність підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді разом з ярликом князь одержу­вав необмежену владу над своїми підданими. По-друге, Після загибелі значної частини феодальної еліти (князів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на північному сході створюються умови для фор­мування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що вростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою формування Російської імперії з абсолютною, необмеженою владою монарха.