Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання - Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів:

• І етап (1199-1205) - утворення та становлення при князі Романі.
• II етап (1205-1238) - тимчасовий розпад єдиної держави після смерті князя Романа.
• III етап (1238-1264) - об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом при Данилі Галицькім.
• IV етап (1264-1323) - стабільність при князі Леві і князі Юрії.
• V етап (1323-1340) - поступовий занепад.

Отже ми бачимо, що найбільшого розквіту і піднесення Галицько-Волинське князівство досягло саме при Данилі Галицькім. Саме він вважається найбільш видатним правителем Галицько-Волинського князівства. І тому саме про нього я і написав цей реферат.

Стан справ у князівстві після смерті князя Романа

По Романі залишилися два малолітні сини, Данило і Василько; їх опікункою і регенткою була Романова вдова - не знаємо її ні імені, ні роду - жінка енергійна, з політичним хистом, що всіма силами намагалася утримати для синів їх батьківщину. Але недавно зорганізована держава не могла існувати без керування сильного володаря.

Підпорою Романовичів були тільки волинські бояри, прив'язані до своєї династії, що розуміли значення великої держави i бажали утримати її в цілості й силі. іншу політику повели галицькі бояри: вони уважали зв'язок з Володимиром невигідним для себе, вирішили розірвати його i самим взяти владу в свої руки. Вони намагалися позбутися Романовичів, а на їх місце шукали собі слабих князів, що в усьому йшли б під боярським проводом.

У справи Галицько-Волинської держави почали втручатися сусідні держави, Угорщина й Польща, i так настав період сорокалітньої громадянської війни (1205-1245).

У перших роках, на заклик бояр, оселилися в Галичині три князя Ігоровичі, сини героя походу на половців. Але вони не захотіли піддатися під боярську опіку, почалася боротьба, i молоді князі почали різню, в якій полягло до п'ятсот вельмож. Далі бояри пробували самі, без князів правити Галичиною.

В 1213 р. могутній проводир боярства, Володислав Кормильчич, проголосив себе галицьким князем. Це була нечувана подія в тодішньому світі, i таке "вокняження" боярина спричинило серед князів обурення ("не пристоїть бояринові князювати"). Тоді Угорщина i Польща взаємно порозумілись i виступили немов би в обороні прав Романовичів. Але невдовзі союзники відкрили свої карти: на основі умови у Спишу (1214) галицьким королем став угорський королевич Коломан (1214-1219), одружений з польською князівною.

Так два сусіди Галичини готувалися взяти її під свою спільну владу. Але галицькі бояри знайшли собі нового князя в особі Мстислава (1219-1227), славного лицаря; компромісною політикою він намагався стримати плани завойовників. Все-таки угорські війська зайняли Галич, а поляки забрали землі на заході від Бугу.

Початок правління Данила Галицького

Тим часом Романовичі дійшли зрілих літ i почали боротьбу за відбудову Галицько-Волинської держави. Данило, як старший, мав провід, а Василько був його вірним помічником i союзником. Данило зайнявся наперед збиранням волинських земель, що були в руках інших князів, або під владою Польщі.

Повільними, витривалими заходами від здобув наперед столичний Володимир (1214), далі Берестя i Забужжя (1219), Луцьк з Пересопницею (1225), пізніше Белз (1234). Це були давні землі роду Романа. Населення Волині було дуже прив'язане до своєї династії i готове було до жертв для неї. Володимирські бояри не залишали Романовича навіть тоді, коли вони в нестатках скиталися по різних місцях.

Спираючись на сили Волині, Данило розпочав війну за Галич. Ця боротьба коштувала чимало зусиль. Проти Данила ворожим фронтом стали галицькі бояри, що боялися сильної княжої влади i вживали всяких засобів, щоб сина зненавидженого Романа не пустити до Галича. Проти Данила виступали також тi князі, що змогли сісти на галицькому престолі; Мстислава Мстиславича, Данило приєднав собі, взявши його дочку за жінку, але пізніше Галич зайняв чернігівський князь Михайло Всеволодович з Ростиславом, i вони повели уперту боротьбу проти Данила.

Найгрізнішим противником була Угорщина, що обсадила своїм військом головні городи, притягнула на свій бік частину бояр i готувалася затримати Підкарпаття під своєю владою. Данило, користуючись з сприятливих обставин, двічі (1230 i 1233) здобув Галич і вигнав з нього yгpiв, але щойно за третім разом, 1238 р. засів у наддністрянській столиці остаточно. Але тим ще війна не закінчилася: Угорщина зібрала нові сили, зв'язалася з своїми боярськими прихильниками i Ростиславом, притягнула на допомогу поляків, і ця велика коаліція виступила проти Данила. Але в остаточному бою під Ярославом 1245 р. Данило переміг i поширив свою владу на всю Галичину.

Опис цієї сорокалітньої боротьби за Галичину подає Галицько-волинський літопис. Живими фарбами зображено в ньому ті соціальні i політичні сили, що діяли в країні. Боярство розвинулось у могутній клас i захопило всю владу. Сили бояр спиралися на велику земельну власність - князі роздавали впливовим боярам в управу городи i волості. Також соляна промисловість, що мала тоді велику господарську роль, була в руках бояр; наприклад, соляні склади в Коломиї, що їх Данило бажав призначити на утримання війська, попали у володіння бояр.

Боярство дійшло незвичайного добробуту i багатства. Коли здобуто двір Суди слава, одного з визначних боярських провідників, знайдено там масу всякої зброї, харчів та інших припасів. Коли угри хотіли того самого Судислава ув'язнити, "він у золото перемінився", тобто дав багато золота i викупився. Бояри мали свої військові відділи i залежних від себе клієнтів. Літопис описує, як їхав до Галича могутній боярин Доброслав: "в одній сорочці, запишаний, ані на землю не дивився, а галичани бігли при його стремені".

3 князями поводилися бояри зневажливо, з презирством. Одного з претендентів, що приїхав здобувати Галич, Мстислава Пересопницького, бояри на глум вивели на могилу i заявили: "От, княже, ти посидів на Галичиній могилі, то так, як би княжив у Галичі", - і він вернувся ні з чим.

Зневажали i самого Данила, - під час бенкету один з бояр хлюпнув йому в лице вином із чаші. Могутні вельможі з насміхом зустрічали накази князя, самі ділили між собою державні доходи i грабували населення. Боярський клас не проявляв ніякого державницького хисту. Руйнуючи авторитет князя, бояри, натомість, не вміли нічого збудувати. 3 облесною покорою зустрічали чужинницьку окупацію, безсоромно продавали свою країну мадярам.

Данило намагався знищити цю здеморалізовану аристократію. Щоб здобути противагу проти бояр, він спирався на міщанство i селянство. Ці класи, гноблені i нищенні боярами, з ненавистю ставилися до своїх гнобителів i шукали захисту та допомоги у князя. Як міщани ставали по боці Данила проти бояр, видно з облоги Галича 1237 р.; як тільки князь повернувся до них з закликом, вони крикнули: "Це володар наш, Богом даний!" - i пустилися до нього, "як діти до батька, як бджоли до матки, як спрагнені води до джерела". Данило дбав про те, щоб задовольняти потреби народу; наприклад, вислав свого печатника Курила до Бакоти, на Пониззя (Поділля), щоб розслідити зловживання бояр, i тим способом "утихомирив землю".

Данило бажав скріпити прихильні княжій владі міські елементи i зайнявся будуванням нових міст. Татарська небезпека примушувала його ставити нові оборонні городи, а при городах виростали міста. Немале значення мав тут вплив Західної Європи, де князі для збільшення своїх доходів засновували міста, як осередки промисловості i торгівлі. Літопис оповідає докладно про заснування Холма, що Данило "почав призивати захожих людей - німців і русь, чужоземців i ляхів; вони йшли день-у-день, ремісники i майстри всякі, що втікали від татар, сідельники, лучники, сагайдачники, ковалі заліза, міді й срібла, - i було життя, i наповнилися двері довкола городу, поля i села". Міста ставали союзниками князя у боротьбі з боярами.

Данило залучив до державного будівництва також селян. Він утворив з селян нове військо, тяжку озброєну піхоту, що зайняла місце боярських дружин. Це військо, цілком залежне від князя, дало йому змогу знищити боярську анархію i протидіяти чужоземним наїздам.

Література

1. Брайчевський М. Конспект Історії України. - К.: Видав. поліграфічний центр "Знання", 1993.

2. Грушевський М. С. Історія України-Руси В ІІ т., Т. 2 ХІ-ХІІ вік. - К.: Наукова думка, 1992.

3. Давня Історія України: Навч. посібник для вищ. навч. закладів. У 2 кн. П. П. Толочко, Д. Н. Козак, С. Д. Крижицький та ін. - К.:Либідь, 1994.

4. Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1 Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Л. Г. Мельник, В. Д. Баран, О. І. Гуржій та ін. - К.:Либідь, 1991