Походження Ольги неясне. У "Повісті временних літ" під 903 роком зазначено, що привели Ігореві дружину із Пскова іменем Ольгу. Про неї склалося кілька легенд. За одною з них вона, бувши дочкою перевізника, перевозила через ріку Ігоря, який захопився її вродою та розумом і одружився з нею. За іншою легендою була вона дочкою боярина. Інші вважали її за дочку Псковського князя. Архімандрит Леонід висунув гіпотезу про болгарське походження Ольги.

Останнім часом виникла нова гіпотеза: Ольга – була дочкою Олега, який оженив з нею Ігоря, її королівське, норманське походження – дочки князя Олега – пояснює, чому їй беззаперечно корилася варязька дружина. Імена – 0лег і 0льга – означають "мудрий", "віщий", "святий". Легкість, з якою Ольга нав'язала згодом стосунки з цісарем Оттоном Великим, – пише П. Ковалевський, – свідчить про те, що вони були рівні королівським походженням. М. Таубе теж вважає Ольгу за дочку Олега. Проте, вся її діяльність промовляє за слов'янське походження.

Ольга стала повноправною княгинею, правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де ще вибухали повстання проти центральної влади, що їх "примучували" Олег і Ігор. Було б цілком природним; якби зі смертю Ігоря почалися з ще більшою силою повстання в різних частинах тієї молодої держави, де національні прагнення окремих племен диктували бажання покласти кінець пануванню князів варязького походження. Не можна забувати існування тих "світлих князів", яких згадували договори 911 та 944 років. Однак, нічого подібного не сталося. Ні літописи, ні чужоземні джерела жадним словом не згадують про будь-які заворушення. Очевидно, ніхто з тих "ясних князів" не зробив спроби захопити центральну владу або звільнитися від влади Ольги.

Протягом 20 років правила Ольга державою мирно й тихо. Цей винятковий факт заслуговує на особливу увагу. Не можна випускати з ока, що це було Х ст., розквіт Середньовіччя, доби, коли в усій Європі панувала фізична сила, і кожен володар був насамперед воєначальником, вождем армії. І от – на Київському престолі з'являється жінка, за середньовічними поняттями – стара, бо за літописними вказівками їй було понад 50 років, хоч, звичайно, хронологія літопису в цьому відношенні не заслуговує на повне довір'я. Це свідчить про незвичайність її, і доводиться прийняти характеристику Ольги, яку дає літопис, – як "наймудрішої серед усіх людей". З другого боку, треба уявляти, на якому високому рівні культури і моралі стояла держава, що беззастережно корилася жінці, що в добу панування фізичної сили шанувала розум і душевну красу. Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в ореолі мудрості й жіночого чару.

Літопис починає з докладного опису "помсти", яку вчинила Ольга на деревлянах за смерть свого чоловіка. Деревляни вислали послів просити її одружитися з своїм князем Малом, убивником Ігоря. Ольга послів-сватів наказала засипати живцем у ямі, а тих, що прийшли після того – спалити в лазні. Після того сама вирушила з дружиною в деревлянську землю, де влаштувала тризну-учту, під час якої її люди напоїли і перебили до 5.000 деревлян. Після того з великим військом облягла Іскоростень і наклала на його мешканців данину: по два птахи з кожного двору. До хвостів тих птахів вона наказала своїм людям прив'язати запалений трут і випустити їх. Птахи полетіли до своїх гнізд і запалили ввесь Іскоростень.

Не можна забувати того, що ще в "Руській Правді", через 60 років після хрещення, існувало право і обов'язок кривавої помсти. Ольга виступає як зразкова дружина, яка виконує свій обов'язок перед забитим чоловіком, а, з другого боку, замальовується як розумна, хитра жінка. Характеристичне, що літописець, чернець, без найменшого засуду описує тортури, що їх вигадувала Ольга для деревлян, бо для нього, людини ХІ-ХІІ ст., було цілком ясно, що інакше вона не могла зробити. Ні Ігор, ні Олег не мали часу за війнами на внутрішні справи. Ольга сама об'їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. В санях або звичайному возі їхала сотні, тисячі кілометрів.

Очевидно, сучасники й наступні покоління розуміли героїчність цих подорожей, бо літописець згадує, що у Пскові зберігали, як реліквію, сани, якими вона подорожувала, їздила княгиня також серед племен, недавно підкорених, від яких можна було кожночасно сподіватися повстань. Ольга закладала нові міста, села, погости і призначала в них правителів. Першою з князів вона спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків – "устави", "уроки", "броки", "дані" – терміни, яких уживає літописець.

В Х ст. всі вони мали своє окреме значення. Трагічна смерть Ігоря примусила уважно поставитися до справи оподаткування людності, - спробою чого були Ольжині "устави" та "уроки". Данину з деревлян, але можна припустити й з інших племен, поділено на три частини: дві йшли на Київ, а третина на Вишгород, місто Ольги. В цьому видно ідею поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державницького розуміння людей Х ст. Ольга встановлювала "ловища" по всій землі, "перевесища" по Дніпру та Десні; ці обидва терміни стосувались до полювання: так вона позначала, котрі території повинні були постачати державі хутра.

"Перевесища" охоплювали район, де водилися бобри, хутра яких мали дуже високу цінність як в Європі, так і в Арабському халіфаті. Пізніше, в часи укладання "Руської Правди", вважалося за тяжкий злочин порушення "перевесищ". За Ігоря та Ольги податки сплачувалося переважно хутрами, і "куна" була довгий час валютою. Ольга ставила "знамення"; це стосується вже іншої галузі державного бюджету: бортних дерев, де були рої бджіл. Бортне бджільництво давало мед і віск, які теж були цінним предметом експорту. Згаданий вище Рафельштеттенський договір стосується якраз торгівлі воском.

За правління Ольги значно поглибився процес асиміляції норманського елементу;можливо, на Русі відбувався він скоріше, ніж в інших країнах Європи. Про це свідчать імена в родині Ольги: син – Святослав, онуки – Ярополк та Володимир. Слов'янське ім'я мала улюблена "ключниця" Ольги – Малуша, дочка Малка Любечанина, яка стала матір'ю Володимира, та брат її Добриня, видатний воєвода часів Володимира.

До неясних місць літопису належить питання про походження Малуші і дійсне становище її. У середньовіччі всі двірські посади – "кравчого", "сенешалка", "шталмайстра", "Єґермайстра" і т. п. – займали вищі представники шляхетства. Так і "ключниця" Ольги була не служницею, а, так би мовити, довіреною особою, яка мала ключі від її скарбів. Недарма в усіх билинах Київського циклу брат Малуші, Добриня, виступає, як аристократ, з витонченими манерами, які відрізняють його від "селянських" синів – Іллі Муромця, Миколи Селяниновича та ін. Якщо аристократом вважали брата, ясна річ – аристократкою була й сестра. Генеалогія Малуші віддавна привертає увагу дослідників. Ще А. Шахматов ототожнював Мала, князя деревського, з Малком Любечанином, батьком Малупгі і Добриш, а самого Мала вважав за Свенельдового сина.

Не вдаючись у генеалогію, М. Грушевський вважав Малушу за доньку Мала. М. Таубе, теж ототожнюючи Мала з Малком Любечанином, вважав його за Дірового сина, а Діра – за Аскольдового сина. Можливо, з процесом асиміляції норманського елементу треба пов'язати найзначнішу в житті Ольги подію: її хрещення. Безперечно, християнство почало приходити до різних шарів українського народу з давніх-давен. Договір Ігоря під цим оглядом дуже показовий. Дехто з дослідників припускав навіть, що сам Ігор був потаємним християнином. Така була атмосфера, в якій перебувала Ольга. Можливо, що вона була охрещена ще за життя Ігоря, але про це не збереглося фактів. Проте, безперечним є факт хрещення Ольги, коли вона стала княгинею. Акт цей зберігалося в таємниці, і нема вказівок, де й коли він стався.

Відсутність точних вказівок викликала кілька припущень, де саме й коли хрестилася Ольга: в Києві чи в Царгороді, куди приїхала вона – за літописом – у 955-му році. "Повість временних літ" оповідає, що цісар Константин Порфірородний хотів одружитися з Ольгою, але княгиня нагадала йому, що вона – поганка і погодилася охреститися з умовою, щоб цісар був її хрещеним батьком. Коли ж охрестилася, то заявила, що за християнським законом хрещений батько не може одружитися з хрещеницею. Так вона перехитрила цісаря, як раніше перехитрила деревлян Це оповідання має ознаки штучності. Насамперед – дата приїзду до Царгороду: в 955 році цісарем був не Константин, а Роман Лекапен. Це розходження в датах викликало гіпотези А. А. Шахматова, М. Приселкова та С. Томашівського про дві подорожі Ольги: в 955 та в 957 роках. Вони вважали, що охрестилася вона за Романа Лекапена.

Залишається безцінним інше джерело: опис перебування Ольги в Царгороді Константина Порфірородного, який подає точну дату приїзду – 957 рік, 9 вересня. Цісар перелічує почет княгині: з нею були ії племінник, двірські жінки, священик Григорій, 20 послів, 44 купці, перекладачі – разом 80 осіб. Ольгу в супроводі почету введено в найкращу залу палацу, де вже чекав на неї цісар. Після короткої розмови запрошено Ольгу на учту, де вона сиділа за одним столом з цісаревок), – рідка увага до гостей, можлива тільки, якщо вони християни. Однак, в докладному описі перебування Ольги в Царгороді Константин ані словом не згадує такої видатної справи, як її хрещення.

Очевидно, приїхала Ольга вже християнкою, на що вказує й трапезування за одним столом з цісарем та його родиною і наявність священика в почегі. Отже, треба гадати, що охрестилася вона до подорожі, можливо, 955 року, в Києві. Константин писав, що розмовляв він з княгинею Ольгою про різні важливі справи, але не зазначив, про які саме. Це могли бути дипломатичні справи, бо відносини з Візантією зіпсував Ігор, могли бути торговельні, бо в посольстві, як згадано, їхало понад сорок купців, могли бути й церковні. Не виключено, що Ольга хотіла договоритися з Візантією у військових справах і обіцяла прислати свої "вої в помощь"; дійсно, 961 року руське військо ходило на допомогу наступникові Константина, Романові II. Як натякає "Повість", прийняття не задовольнило Ольгу: не виявлено до неї належної їй пошани, тож, коли до Києва прибуло посольство з Візантії, Ольга довгий час не приймала його, заявивши: "Хай постоять у мене в Почайні (притока Дніпра біля Києва), як я стояла в Суді".

Можливо, в зв'язку з незадоволенням Ольги, причини якого ми не знаємо, стоїть друга велика подія з її князювання: звернення до короля – що став незабаром імператором – Оттона 1.

У 959 р. до Ахена прибуло посольство від "королеви ругів" Олени (це ім'я одержала Ольга при хрещенні) з просьбою прислати єпископа. Чомусь ця справа затрималася, бо аж 961 року приїхав до Києва єпископ Адальберт, але заснувати кафедру йому не вдалося, і він повернувся до Німеччини. Про це розповідав аналіст Яродовжувач Регінона", якого дехто з дослідників вважає за свого Адальберта. Вся ця справа залишається неясною. Наші літойявине згадують її, мабуть, тому, що, коли писалось "Повість времяних літ", у Києві панували візантійські впливи, ворожі Римові. Можливо, Ольга висилала посольство не для того, щоб просити єпископа, або не тільки з цією метою. На це вказує нагорода, що її одержав Адальберт від Оттона 1, не зважаючи на невдачу з заснуванням єпископії.

Підсумовуючи відомості про Ольгу, треба визнати, що її постать та правління заслуговують на найбільшу увагу. Влучно охарактеризував її М. Грушевський: держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала їй ослабнути ні розвалитися, наладила дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави називати її "світанком перед сонцем", а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була "наймудрішою серед чоловіків