В основному намітились два погляди. За одним, найбільше розвинутим В. Й. Ключевським, основною особливістю Ростовсько-Суздальської Русі була виняткова роль князя, яка зумовлювалась його колонізаторською діяльністю. Оскільки колонізаційний потік складався переважно з сільських мас, то населення мусило стати [за] своїм складом далеко більше сільським, ніж воно було в Південній Русі.

Другу думку висловив і розвинув Сергеєвич, що, як ми відзначали, заперечував місцеві особливості в політичному устрої земель, на які почала розпадатись Київська держава. За Сергеєвичем, нові риси у відносинах князя до населення з’явились тільки після татарського нашестя.

Порівняно недавно питання про особливості суспільно-політичного устрою Ростовсько-Суздальської землі розглянув у розрізі взаємовідносин князя і міста А. Насонов. Він прийшов до висновку, що "та літературна ерудиція", за якою в Ростовсько-Суздальському краї XII ст. внаслідок будівничої діяльності князів створюється "особливий світ", де князь попадає в становище хазяїна і власника, не виправдується свідченнями джерел, що на півночі в XII і на початку XIII ст. починають виявлятись побутові риси старої вічової Київської Русі, в основі своїй спільні з укладом життя всіх волостей того часу.

Таким чином новий дослідник в основному підтвердив і наново аргументував погляди Сергеєвича. Дискусія в історичній літературі про особливості суспільного ладу Ростовсько-Суздальської землі дає небагато матеріалу для розв’язання питання про особливості в процесі феодалізації в цій землі. Його доводиться розв’язувати, можна сказати, наново.

Ставлячи це питання, треба виходити з таких моментів. Насамперед доводиться визнати, що Північно-Східна Русь складалась з трьох основних частин:

• 1) порівняно невеликої території, здавна колонізованої новгородськими вихідцями, центром якої були Суздаль і потім Ростов;
• 2) найбільшої частини, зайнятої поселеннями голяді, мері і весі та іншими племенами і колонізованої в XII ст.;
• 3) території, яку займали вятичі, слов’янське плем’я, що трохи відстало в своєму суспільно-економічному розвитку порівняно з іншими слов’янськими племенами.

Бувши неоднорідною етнічно, Північно-східна Русь була і соціально неоднорідною. Якщо можна вважати, що та частина її, яка тяжіла до Ростова й Суздаля, стояла більш-менш на рівні розвитку Наддніпрянських князівств (далі називатимемо її Ростовсько-Суздальським краєм), то інші частини - і населені голяддю, вессю, мер’ю, муромою і мещерою, і населені вятичами - навряд чи вийшли на початок XII ст. зі стадії родоплемінних відносин. Таким чином, значна частина Північно-східної Русі на момент розпаду Київської держави ще не зазнала процесу феодалізації і, так би мовити, ще не вийшла з дофеодального періоду; можна говорити тільки про складені феодальні групи в Ростовсько-Суздальському краї. Досить указати, що саме в цьому районі вибухнули два повстання - в 1024 і в 1071 р.

Другою характерною рисою є те, що коли почалась інтенсивна колонізація Північно-Східної Русі, то, безперечно, найбільшу роль в цій колонізації, в справі захоплення земель у литовського і фінського населення, в справі охорони колоністів і корінного населення, нарешті, в справі будівництва міст грав князь. Насонов, що всіляко намагався заперечити роль князя в справі колонізації Північно-Східної Русі, не міг навести ніяких серйозних доводів, крім посилання на те, що літературна традиція про північно-східного князя як про князя-будівника виходить від московських книжників XV - XVI ст.

Третій момент, який треба ураховувати, розв’язуючи питання про місцеві особливості в процесі феодалізації Північно-Східної Русі, це - відсутність тут великих торговельних центрів,близьких своїм значенням до Новгорода чи до Києва. Неважко встановити, що торговельне значення старих центрів - Суздаля й Ростова почало падати задовго до того, як почало падати їх політичне значення. При зміні торговельних шляхів, вони почали перетворюватись економічно в глухі закутки. З другого боку, і Владимир, навіть в епоху свого розквіту, не був першорядним торговельним центром, чим і пояснюється його швидкий занепад після татарського погрому. Урахувавши всі ці моменти, ми виявимо такі особливості в процесі виникнення феодальних сеньйорій і перетворення вільних продуцентів у феодально-залежне і кріпосне населення.

Насамперед князі-колонізатори змогли швидко розгромити утворену в Ростовсько-Суздальському краї місцеву феодальну знать і, щоб не дати їй змоги поновити свій політичний вплив, перенесли столицю в м. Владимир, яке виросло головним чином унаслідок припливу колоністів. Природно, що князі мали змогу організувати досить значний домен, рівного якому, мабуть, не було в інших землях. Частину цього домену вони почали роздавати своїм дружинникам і церкві, і таким чином стали розширювати свою економічну і соціальну базу.

Основна частина феодальних володінь повинна належати дружинним елементам. Тільки в Ростовсько-Суздальському краї були ще гнізда недобитої старої феодальної влади. Щодо особливостей у процесі виникнення феодально-залежного сільського населення, то, нам здається, тут мусить мати особливе значення насильницьке закріпачення місцевої литовської, фінської і слов’янської людності.

Привертає увагу факт, що в Північно-Східній Русі швидко виходить з ужитку термін "смерд", який раніш, в XI ł на початку XII ст., широко вживався для позначення сільського населення Ростовсько-Суздальського краю (так звані "суздальські смерди"). Це зникнення терміна дуже показове. Мабуть, князі, щоб притягти колоністів, давали пільги новопоселенцям, організували так звані "свободи". Таким чином, очевидно, відбувався попередньо процес "розсмердення" селянства, раніш ніж воно було перетворене новими способами у феодально-залежне населення.

Треба, крім того, відзначити і особливі умови виникнення міст. Тут міста насамперед - колонізаційні центри (крім Ростова і Суздаля); їх будували князі. Природно, що міське населення так чи інакше перебувало під впливом княжої організуючої сили.

Всі ці особливості в процесі виникнення феодальних сеньйорій повинні визначити і особливості в утворенні класу феодально-залежного сільського населення. Клас феодалів, оскільки були розбиті старі ростовсько-суздальські групи, почав складатись головним чином з дружинних елементів - учасників колонізаційної діяльності князів. Зайняті цією діяльністю, дружинні елементи почали, мабуть, порівняно пізно осідати на землю. Характерно, що літопис, розповідаючи про події в Північно-Східній Русі, постійно вживає вижиту вже в інших місцевостях дружинну термінологію.

Оскільки ще сильні були дружинні відносини, то васалітет не вийшов ще з примітивних форм. Завдяки величезному князівському господарству велику роль повинен був грати міністеріалітет.

Оскільки процесу феодалізації на Північно-Східній Русі не можна порівняти щодо інтенсивності, широти й глибини з цим процесом в інших землях, то клас феодально-залежного селянства ще не був консолідований. Цим пояснюється відсутність терміна, застосовуваного для позначення феодально-залежного селянства. Термін "смерд", як ми вже вказували, зник, а новий не був вироблений. Селянство називається то "сиротами", то "хрестьянами" тощо.

Щодо особливостей у політичному устрої Північно-Східної Русі, то тут цілком безперечна виняткова широта влади північно-східних князів, що мали надзвичайно широку економічну й соціальну базу. Досить врахувати діяльність трьох перших ростовсько-владимирських князів - Юрія Долгорукого, Андрія Боголюбського, Всеволода III, щоб усякі сумніви щодо цього відпали. Розбите ростовсько-суздальське боярство втратило свій вплив і не могло протидіяти князеві. Діяльність ростовсько-владимирських князів спрямовували дружинні елементи. Природно, що говорити про існування боярської думи як особливої установи немає ніяких підстав.

Нам здається, що в світлі цих загальних моментів, які визначили особливості політичного ладу в Північно-Східній Русі, питання про взаємовідносини князя і міста треба розв’язати в дусі встановлених ще за часів Соловйова літературних традицій.

Оскільки місто Владимир (так само як і Ростов) не грало особливої ролі в господарстві Північно-Східної Русі як торговельно-промисловий центр і оскільки князь мав дуже широку базу і серед міського населення, природно чекати, що віче як орган влади, де могли брати участь і городяни, і купці, і ремісники, не грало особливої і притому самостійної ролі, і поступово відмерло ще до татарського завоювання. Характерно, що у Владимирі його часто використовували як орган політичного впливу ті групи, що були під впливом княжої організуючої сили і брали участь у розгромі старої феодальної знаті Ростова і Суздаля.

Щодо місцевої адміністрації, то її призначав князь і вона була під його безпосереднім контролем. Дуже характерно, що на північному сході виникає особлива назва для місцевих адміністраторів, які сиділи в містах, - "намісник". Цей термін добре відзначає безпосереднє підлягання місцевій адміністративній князівській владі