Поняття Запорізька Січ вживається у двох значеннях: у широкому - всі землі, які перебували в управлінні й володінні козаків, у вузькому - центральне поселення, де знаходилось адміністративне управління Січі.

Виникнення З. С. було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу.

За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров’я й обернути більшу частину українського козацтва на феодально залежне або напівзалежне населення. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у пониззя Дніпра.

Перші козаки з’явилися на порогах Днiпра, ймовірно, на початку 16 ст. Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили "уходи" (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у "волості" (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.

Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров’ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська – в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорізькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували "уходи" та захоплювали в полон козаків.

Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв’язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об’єдналися в одну Січ.

Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст М. Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків.

Оповідання М. Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об’єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М. Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано З. С. як організацію всього козацтва за порогами.

Література

1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.
2. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. - К.: Генеза, 1993.
3. Рад. енциклопедія історії України. - К., 1969. - т. 2.
4. УРЕ. - К., 1962. - т. 5.
5. "Оповідання про славне військо Запорозьке Низове" А. Кащенко.
6. Енциклопедія українського козацтва