|
|
 |
Перші поселенці України
Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років. Манд-
руючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани, перші поселен-
ці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони мали незначного об'є-
му мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі зуби. Зате ходили випроставшись,
а їхні надзвичайно вправні руки вже цілком сформувалися. Близько 40 тис. ро-
ків до н. е. в середині останнього льодовикового періоду з'явився кроманьйонець
(або гомо сапієнс) — особина, від якої походить сучасна людина. Вона була порів-
няно високою на зріст, прямоходячою, із значно розвинутими розумовими можливо-
стями. Пристосовуючись до холодного суворого клімату, до труднощів у добуванні
поживи, ці люди, що жили з мисливства та збирання плодів, винайшли небачене
розмаїття технічних нововведень, таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовні
гачки, гарпуни, житла із шкур та кісток.
Близько 10 тис. років до н. е., коли відступив останній льодовик, лишивши після
себе характерний для сучасної України ландшафт, людина стала мінятися дедалі
швидше. Так, у період неоліту, який тривав на Україні з 6 до 2 тис. років до н. е.,
людство зазнало глибших змін, ніж за попередні 2—3 млн років. Хоч цей період
зветься неолітом, тобто новим кам'яним віком, він мав мало спільного з каменем.
«Революційне» значення неолітичної цивілізації полягає насамперед у тому, що
люди знайшли докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання пло-
дів і полювання вони нарешті самі навчилися продукувати поживу.
Вважають, що землеробство вперше виникло на Україні у межиріччі Бугу та
Дністра, коли на рубежі V і IV тисячоліть до н. е. розвинулися перші у Східній
Європі землеробські общини. Замість блукати у пошуках здобичі, люди осідали на
своїх полях. Так з'являлися поселення. Землеробство, на відміну від полювання
та збирання плодів, вимагало порівняно більшої робочої сили, сприяючи тим са-
мим зростанню населення. Водночас поступово виникали примітивні форми су-
спільно-політичної організації.
Найбільш відомі ранні землеробські племена на території сучасної України
пов'язують з так званою трипільською культурою, що розвинулася у долинах Дні-
стра, Бугу і Пруту, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту між 3500 та
2700 рр. до н. е. трипільці жили великими селами по 600—700 чоловік. Вони, як
правило, мешкали у довгих та вузьких спільних оселях, де кожна сім'я займала
власну, розгороджену на кімнати, частину житла з окремою глинобитною піччю.
Родовід вони вели по лінії батька. Орнамент на череп'яному посуді, що являв со-
бою поєднання характерних плавних візерунків жовтого, чорного й білого кольору,
свідчить про магічні ритуали та віру в надприродні сили, що панували в культурі
трипільців.
Проте ця культура мала й свій практичний бік. Перший на Україні механічний
пристрій — свердло для пророблювання отворів у камені та дереві — з'явився
у людей трипільської культури. Велике значення мало впровадження дерев'яного
плуга, завдяки чому землеробство стало більш надійним, ніж мисливство, способом
добування поживи. Ще одним нововведенням, ймовірно, запозиченим із Азії,
було застосування першого металу — міді.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Як припускають
археологи, зростання населення штовхало трипільські племена до переходу на но-
ві негостинні землі. Деякі з них просувалися вглиб степів, а ті, що жили в долині
Дніпра, йшли на північ, у непрохідні ліси Полісся й далі. На 2000 р. до н. е. три-
пільська культура як виразне ціле перестала існувати. Частину трипільців підкорили
й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах.
Кочовики. Простягнувшись майже на 6 тис. км від Манчжурії аж до Угорщини,
Євразійські степи утворюють найбільшу рівнину на Землі. І хоч у кількох місцях
її перетинають гори Тянь-Шаню, Уралу і Карпат, завдяки численним перевалам
цю рівнину порівняно легко перейти з кінця в кінець. На заході, в одній із найбільш
благодатних і родючих її частин, лежить Україна. Ця географічна обставина віді-
грала надзвичайно велику роль в її історії, та нерідко ця рівнина ставала центром
життя кочових племен Євразії.
Скотарство, що спиралося на вигодівлю стад одомашнених тварин, остаточно
сформувалося в степах близько 3000 р. до н. е. Протягом майже двох тисячоліть
майбутні кочовики вели напівосіле життя, займаючись, поряд із випасом своїх
стад у Євразійському степу, й землеробством. Десь близько 1000 р. до н. е. скотарі
перетворилися на справжніх кочовиків і стали мандрувати степами в постійних
пошуках пасовиськ. Переходячи з місця на місце, вони набували нових особливих
якостей, найважливішою з яких була войовничість. Щоб обороняти стада й захоп-
лювати нові пасовиська, життєво необхідним було вміння воювати. Часті сутички
з ворогом, потреба організувати маси людей для подолання величезних відстаней
сприяли появі племінної знаті.
Скотарі з'явилися порівняно рано в українських степах. Близько 3000 р. до н. е.
лівий берег Дніпра зайняли племена ямної культури, пригнавши з собою зі сходу
табуни коней, на яких вони ще не навчилися їздити. За ними протягом багатьох
наступних століть переміщувалися інші скотарські племена. Безперервні мігра-
ції — ця типова особливість ранньої історії України,— ймовірно, відбувалися че-
рез перенаселеність степів на північ від Каспію. Сильніші племена витісняли слаб-
ші з їхніх пасовиськ, а ці останні відступали на периферію Євразійського степу.
Так хвилями одне за одним котилися на захід скотарські племена.
|
| Категорія: Стародавня історія | Додав: Teranova (30.11.2012)
|
| Переглядів: 841
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
