Iз часiв середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з Бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiдно до вимог та iдей свого часу.
Найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтератури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя.

 

Пісенна традиція, без сумніву, є одним із найбільш знакових феноменів національної словесності і культури. Успадковані зі скарбниці духовних надбань Київської Русі билини київського циклу розповідають про славних і непереможних героїв-богатирів. Думи та історичні пісні, створені у часи козаччини, сповнені неприхованої гордості за тогочасних воїнів - безстрашних і непримиренних до ворога, але не позбавлених рис духовності та християнської моралі.

        

 

 В історії нашої культури є діячі, які особливо яскраво й багатогранно відобразили в своїй творчості душу народу, його національну своєрідність, поетичну вдачу. До таких належить Іван Петрович Котляревський, класик нової української літератури, видатний письменник-реаліст, автор славнозвісної "Енеїди” і "Наталки Полтавки”. У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє.    

У рефераті досліджується драматичний твір М.Старщького «Юрко Довбиш», який написаний за запозиченим у К.Е.Францоза сюжетом з роману «За правду». Основна увага зосереджена розвиткові опришківського руху в Україні. Розглянуто художні паралелі двох творів, вгомінно сті та подібності характерів персонажів, особливості їх зображення

 

 

Ця робота присвячена присвячена образу вовка, що стрілою пронизує фольклор українців, та наших предків індо-європейців. Причина її написання, перш за все, бажання розібратися чому з малечку я асоціюю себе з вовком, чому в казках, що розповідала мені бабуся вовк завжди "вовчик-братик" і не інакше